Кафедра радіоелектронних пристроїв та систем заснована у 1966 році як кафедра антенно-фідерних та передавальних пристроїв радіотехнічного факультету. До 1966 року навчальні дисципліни, що стали базовими для створеної кафедри, були розосереджені по чотирьох різних кафедрах факультету.

З моменту організації кафедри зусилля її завідувача професора Л. Ільницького були спрямовані на формування творчого колективу, спроможного вирішувати поставлені перед нею завдання.

У 1971 році в результаті реорганізації кафедра стала більш спеціалізованою і набула назву кафедри антенно-фідерних пристроїв. У 1998 році вона була перейменована на кафедру технічної електродинаміки, у 2000 році – на кафедру електродинаміки, а у 2012 році – на кафедру радіоелектронних пристроїв та систем.

З 2000 по 2003 рік її очолював член-кореспондент НАН України, професор О. Савченко. З 2003 року завідувачем кафедри є професор Л. Сібрук.

У 2003 р. кафедра увійшла до складу утвореного Інституту електроніки та систем управління (факультет електроніки). У 2010 році Інститут був реорганізований в Інститут аерокосмічних систем управління. У 2013 році кафедра включена до складу Інституту аеронавігації, який об’єднує кафедри радіоелектронного спрямування.

У 2003 р. кафедра стала випусковою за спеціальністю «Електронна побутова апаратура» і готувала фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за денною і заочною формами навчання. У 2010 році відбулися зміни в переліку спеціальностей підготовки. Кафедра почала готувати фахівців ОКР бакалавр за напрямом 6.050802 – електронні пристрої та системи, фахівців ОКР магістр та спеціаліст – за спеціальністю 7(8)05080201-електронні прилади та пристрої. Зміна назви кафедри у 2012 році пояснюється необхідністю приведення назви у відповідність до фактичного профілю підрозділу.

Штатна чисельність професорсько-викладацького складу кафедри складає 9 осіб, 5 з яких мають науковий ступінь та вчене звання. Це: зав. кафедри д.т.н., проф. Л. Сібрук, д.т.н., професор В. Іванов, к.т.н., доц. Є. Габрусенко, к.т.н., доц. Р. Задорожній, к.т.н., доц. О. Щербина, к.т.н., доц. С. Окоча, асистент Д. Бондаренко, асистент О. Задорожний, асистент І. Михальчук. Інженерний склад кафедри включає: завідувача лабораторією І. Носенка, пров. фахівців В. Некрасова, Н. Зелінську та фахівців 1 категорії І. Гордієнко і А. Корчевську.

Навчальні лабораторії кафедри налічують 45 натурних та напівнатурних стендів. Працює комп’ютерний клас. За останні роки силами кафедри створені нові лабораторні макети, що дозволяють досліджувати та вивчати сучасні технології в галузі електроніки та радіотехніки.

На кафедрі функціонує наукова школа Заслуженого діяча науки і техніки України, Заслуженого професора НАУ, д.т.н., професора Ільницького Людвіга Яковича, до якої належать доктор технічних наук, професор Іванов В.О., доктор технічних наук, професор Сібрук Л.В., кандидат технічних наук, доцент Габрусенко Є.І., кандидат технічних наук, доцент Щербина О.А., кандидат технічних наук Задорожній Р.О., асистент Бондаренко Д.П., молоді спеціалісти та аспіранти.

Напрямами досліджень є наступні:

1. Моделювання полів випромінювання радіоелектронних систем і об’єктів складної форми.

2. Розробка принципів і засобів частотно-територіального планування.

3. Розробка апаратури передачі даних безпілотних авіаційних систем.

4. Розробка методик вимірювання параметрів цифрових радіотехнологій під час радіомоніторингу.

Основним напрямком наукової роботи кафедри завжди було проведення досліджень в галузі технічної електродинаміки. Цей напрямок визначився на початку сімдесятих років минулого століття, коли за замовленням Науково-експериментального центру автоматизації управління повітряним рухом Міністерства цивільної авіації СРСР на кафедрі була виконана науково-дослідна робота по розподілу робочих частот для сукупності систем радіомаячних систем посадки літаків “СП-50М”, що експлуатувалися на аеродромах Московської повітряної зони. Ця робота започаткувала дослідження в галузі електромагнітної сумісності авіаційних радіоелектронних засобів різного призначення. У першоджерел наукової школи крім наукового керівника завідувача кафедри Ільницького Л.Я. стали також Іванов В.О., Сібрук Л.В. та Фузік М.І. Результати роботи цього колективу науковців у галузі удосконалення експлуатаційних здібностей радіомаячних систем посадки були впроваджені в багатьох аеропортах колишнього СРСР.

На фото – колектив кафедри в 1980 році.

Сидять: ст. інженер НДЧ С. Шклюдова, проф. В. Бабенко, зав. кафедри Л. Ільницький, доц. А. Болбот, доц. А. Пеньков, ст. викладач В. Павленко; стоять: доц. О. Кравець, ст. інженер НДЧ М. Фузік, інженер А. Донченко, асистент С. Даниленко, мол. наук. співробітник Л. Сібрук, мол. наук. співробітник О. Шамшетдінов, зав. лабораторії НДЧ А. Іванченко, ст. викладач А. Голего.

Значним є внесок наукової школи в удосконалення систем посадки типу ILS. Так, наприклад, на початку 80-х років була розроблена теорія і запропоновані засоби підвищення вірогідності виносного контролю радіомаячних систем посадки. Ці засоби виключали залежність вірогідності контролю зовнішніх характеристик глісадного маяка від погодних умов. Тому вони були впроваджені в виробництво і використовувались у системах виносного контролю радіомаяків СП-70 та СП-85. У ті ж роки на кафедрі вперше була розроблена теорія спеціальних антен типу “І” (“Інтерферометр”), призначених для застосування у системі посадки, що експлуатуються в особливих умовах. Теорія одержала визнання у спеціалістів, які займалися виробництвом і експлуатацією цих антен.

На фото – за науковою роботою в 1975 році зліва направо: доц. В. Іванов,
зав. лабораторією Ю. Коротков та зав. кафедри Л. Ільницький

На час поступового переходу світової цивільної авіації від систем посадки метрового діапазону до систем посадки мікрохвильового діапазону (МLS), на кафедрі була створена методика забезпечення сумісної роботи двох різнотипних систем посадки (ІLS і МLS) для одного напряму заходу літаків на посадку. Ця методика була в лютому 1991 року схвалена Міжнародною організацією цивільної авіації (ІСАО) і рекомендована для застосування у перехідний період.

На кафедрі були розроблені також теоретичні підвалини антени “СИПРИМА”, застосування якої підвищувало точність наведення літаків за допомогою привідних радіомаяків в аеропортах зі складним рельєфом підстилаючої поверхні. Розроблена також методика розрахунку комплексних коефіцієнтів відбиття радіохвиль, що збуджуються елементарними вібраторами, якщо площина падіння збудженої хвилі не співпадає з координатними площинами базової системи координат, створена методика розрахунку поля випромінювання антен, що встановлювалась на об’єктах складної геометричної форми. Створено методику розподілу робочих частот радіомаячних систем посадки, яка забезпечувала електромагнітну сумісність при значній насиченості певної території радіомаячними системами посадки.

Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор НАУ,
д.т.н., професор Ільницький Людвіг Якович

У 1990-1991 роках професори Л. Ільницький, В. Іванов, доценти В. Богатир та Є. Габрусенко виконували НДР «Розробка методики та проведення контрольних вимірювань параметрів електромагнітної сумісності приймачів систем посадки літаків ILS-85 та VOR-85» на базі Київського філіалу Всесоюзного НДІ радіоелектронної апаратури. Була розроблена методика вимірювань параметрів ЕМС приймальних пристроїв систем посадки, а саме: сприйнятливість по небажаним каналам приймання та відповідна багатосигнальна вибірковість, завадостійкість по антенному тракту, з’єднувальним кабелям, корпусу, лініям електроживлення, а також параметри небажаних випромінювань в навколишній простір. Дана методика була реалізована в процесі проведення контрольних вимірювань зазначених параметрів та характеристик. Були виявлені недоліки в конструкції радіоприймальних пристроїв, які усунуті за участю співробітників кафедри.

У 1998 році на основі розробленої теорії була завершена робота з моделювання точнісних характеристик радіотехнічних систем посадки літаків.

У дев’яності роки була проведена теоретична робота по створенню методик прогнозування точності функціонування радіоелектронних навігаційних систем. Методики базуються на розв’язках диференційних задач, що стосуються формування поля випромінювання в просторі антен систем ІLS, МLS, VOR та контрольно-коригувальних станцій супутникових систем радіонавігації. Одна з цих методик використовувалася при будівництві аеропорту Сантьяго-де- Куба.

Зустріч викладачів у 1978 році з випускниками 1968 року

У подальшому була розроблена методика розподілу частот і способів розташування антен диспетчерського радіозв’язку. Створена також методика виявлення каналів прийому у системі диспетчерського радіозв’язку, які можуть опинитися ураженими інтермодуляційними завадами третього або п’ятого порядків. На основі розрахунків за цією методикою стає можливим здійснити вибір необхідних захисних заходів.

Усі методики базуються на оригінальних теоретичних дослідженнях, здійснених у науковій школі провідними фахівцями у галузі технічної електродинаміки.

 Висаджування дерев з іноземними студентами на території університету (1982 р.)

Під кінець восьмидесятих років було сформовано новий напрямок науко­вих досліджень, який стосувався проблем розробки методики кількісних оцінок цілісності та безперервності обслуговування високонадійних радіомаячних систем посадки ILS на етапі експлуатації та порівняння цих оцінок з нормативами ІСАО. Відповідна робота була виконана і впроваджена. Розроблені і впроваджені були також методики кількісного оціню­вання цілісності та безперервності обслуговування підсистеми залежних наглядів супутникової радіонавігації “ГЛОНАСС”. У подальшому ці методики були розповсюджені на інші радіоелектронні системи надзвичайної відповідальності.

У дев’яності роки було створено теоретичне обґрунтування та здійснено дослідження впливу електромагнітних випромінювань, інтенсивність яких не перевершує гранично припустимих рівнів, на зростання помилок першого та другого роду в рішеннях людини-оператора ергатичної системи, наприклад, диспетчера організації управління повітряним рухом. Методика тестування, що розроблена на кафедрі, експериментальна перевірка впливу неіонізуючих електромагнітних полів штучного походження може стати основою відбору кандидатів, організм яких є стійким до негатив­ного впливу електромагнітних полів, існуючих на робочому місті.

У зв’язку з прискоренням впровадження новітніх технологій набули нового змісту дослідження, що пов’язані з електромагнітною сумісністю та радіомоніторингом. Так на замовлення Держзв’язку України виконані наступні НДР: “Розробка програмного забезпечення щодо визначення норм частотно-територіального рознесення між засобами системи мобільного зв’язку стандарту CDMA-450 та іншими РЕЗ”(2004-2005 рр.), “Розробка програмного забезпечення та проведення відповідних технічних і економічних оцінок щодо перерозподілу спектра між смугами загального та спеціального використання у смузі 390-470 МГц для впровадження нових радіо технологій” (2005-2006р.р.), “Рекомендації щодо використання існуючих та перспективних мереж радіозв’язку для надання розширеної номенклатури послуг зв’язку в депресивних регіонах та місцевостях України з низькою щільністю населення” (2007 р.).

У 2012-2013 роках під керівництвом проф. Сібрука Л.В. виконувалась НДР щодо розробки апаратури передачі даних безпілотної авіаційної системи, що включає наземний пункт управління польотом безпілотного повітряного судна та бортову апаратуру. Створено експериментальний зразок та проведені льотні випробування.

Таким чином наукова робота кафедри охоплює питання, що пов’язані з удосконаленням антенної техніки, забезпеченням еле¬ктромагнітної сумісності радіоелектронних систем, оцінюванням експлуатаційних властивостей систем надзвичайної відповідальності, радіомоніторингом, раціональним використанням радіочастотного ресурсу, впливом електромагнітних полів штучного походження на якість функціонування людини-оператора ергатичної системи.

В лабораторії антенних пристроїв зліва направо: асистент О. Моргун,
професор В. Іванов, доцент Є. Габрусенко, завідувач кафедри Л. Сібрук